Парадокси романтичного історизму

Стаття. Вітчизна. – 1997р. – № 3 – С. 100–116 .Романтичне розуміння історизму грунтувалось на естетизованій категорії духу, тож зводилось до обов'язковості його відтворення; правдивість історичної ретроспективи вимірялась відповідністю до відтворення духу народності. У такий спосіб романтики утворювали своєрідну інтенціальну лінійність, у межах якої ідентифікувалась не подієвість, а духовність. Романтики спочатку зосереджуються на предметі апперцепції (старовина), проходять трансцендентальне осягнення його, щоб удруге повернутися до нього, опанувавши його ж рефлекторне самопізнання, — такий шлях романтичного чистого пізнання. Романтичне зосередження, рефлектуючи і виключаючи трансцендентні коливання, звернене до абсолютного, до чистої свідомості, чим і забезпечує апперцепцію абсолютного переживання. Відмінність же саме романтичного історичного мислення полягає у спробі подати суто трансцендентальне сходження пізнання як ґрунтовну методу пізнання взагалі: у прагненні утворити ієрархію понятійних сходжень від "чистого" факту до чистого абсолюту. Власне, подібну понятійну схему романтики реалізують всебічно, в мистецькому принципі історизму вона тільки увиразнена.
Тож фальсифікація в романтичній історіографії завжди є варіантом, моментом істини. Історичні фальсифікації тією чи іншою мірою властиві всім епохам (скільки їх було породжено радянською історіографієюі), І завжди вони покликані заступати певні прогалини у чітко окресленій кон'юнктурі часу. Феномен романтичних підробок пояснюється так само, як і будь-яких інших: феноменом людського мислення, його нестабільністю і схильністю до фантазмів там, де раціональна схема не працює.